Фрідріх Ніцше — німецький філософ, що сприяв становленню так званої «філософії життя». У своїй творчості та філософських поглядах філософ відображає кризу перехідної епохи на рубежі XIX – XX століття. Під час цього періоду можна спостерігати тотальну втрату в розум, розчарування та певні песимістичні настої. До основних праць філософа можна віднести такі праці, як “Так говорив Заратуштра”, “Генеалогія моралі”, «По той бік добра і зла» та інші.

Контроверсійність Фрідріха Ніцше

Постать суперечливого філософа Фрідріха Ніцше та його філософські ідеї є одночасно впливовими і дискусійними для філософії XX ст. Як запевняє доктор філософських наук, філософ Андрій Дахній, постать Ніцше у філософії вирізняється своєю амбівалентністю та контроверсійністю. Ця суперечливість проявлялась в тому, що Ніцще був схильний до неоднозначності. І це проявляється не лише у працях Ніцше, але і в його біографії. На формування Ніцше як філолога та філософа в подальшому впливає занурення у вивчення давньогрецької та давньоримської культур.

Ніцше народився у Німеччині в сім`ї лютеранського пастора. Навчаючись у гімназії, мав неабиякі здібності до філології та музики. Пізніше майбутній філософ вивчав засади теології та класичну філологію в Боннському та Лейпцизькому університетах. Саме на цьому етапі життя починається захоплення Ніцше філософією Шопенгауера. Окрім того, на становлення Ніцше як філософа вплинуло спілкування з композитором Вагнером. Вже у 25 років Ніцше отримав звання професора. Він подавав великі надії саме в галузі класичної філології, але прочитання праці Артура Шопангауера «Світ як воля і уявлення» докорінним чином змінює світогляд Ніцше. В цей час Ніцше робить квантовий стрибок від класичної філології до некласичної філософії.

Як стверджує Андрій Дахній у вебінарі, в академічному дискурсі Шопенгауера та інших класичних філософів Ніцше поставав як біла ворона або як аутсайдер, який значно виділявся з-поміж представників класичної філософії того часу. Ніцше виступав у ролі прихильника і адепта філософських ідей Шопенгауера. Контроверсійність Ніцше проявлялась не лише у його працях, але в біографічному аспекті, коли Ніцше починає як класичний філолог, а продовжує свій шлях як некласичний філософ.

Контроверсійність поглядів Ніцше вже проявляється у тому, що Ніцше народжується у родині протестантського пастора, де панувала благочестива атмосфера, а згодом стає радикальним критиком християнського світу і його цінностей.

Також суперечливість постаті Ніцше ще й полягала у його поглядах, коли він у своїх працях міг висувати спочатку один умовивід, а згодом його заперечував. Ніцше не робив висновків, а скоріше залишав простір для роздумів читачеві.

Для Фрідріха Ніцше була притаманна мінливість, розмаїтість та непрогнозованість. Фрідріх Ніцше у своїх філософських поглядах опонує до Канта. Як стверджує сам Фрідріх Ніцше, ставлення Канта до філософії нагадує ставлення чоловіка до дружини, а ставлення Ніцше до філософії нагадує ставлення чоловіка до коханки – воно є таким же мінливим і багатогранним.

Хочете дізнатись, у чому ще полягала контроверсійність та розмаїтість фігури Фрідріхе Ніцше? Тоді купуйте вебінар про філософію Ніцше від Неоплатонівської академії.

Еволюція філософських поглядів Ніцше

У еволюції філософських поглядів Ніцше дослідники виділяють наступні етапи:

• Ніцше — романтик, коли філософ на початку свого професійного шляху знаходився під впливом філософських ідей А. Шопенгауера та Г. Вагнера.
• Ніцше — позитивіст, який згодом розчарувався у Г. Вагнері. В цей час Ніцше звертається до вивчення «позитивних» наук, таких як математика, природознавство, хімія, економіка та історія.
• Ніцшеанський період, що просякнутий наскрізною ідеєю “волі до влади”.

Лейтмотивом поглядів філософа вважається гімн надлюдині. Як зазначалась вище, Ніцше називав себе учнем Шопенгауера, наслідуючи його ірраціоналізм. Світові притаманне «вічне повернення». Людина повинна позбавитись від страху смерті, оскільки світ повторюється в часі з незначними змінами. Світ — це життя, в основі якого лежить воля до влади або допомога особистості у пристосуванні до світу і самоствердженні.

Як вважав мислитель, людина має бути сильною для того, щоб вижити. Саме цим можна пояснити той факт, що філософ критикує засади християнства — ідеології слабких, себто рабів, а не володарів життя. Як вважав Ніцше, християнство проповідує певну приреченість, вчить співчуттю і терпимості. Однак ці моральні орієнтири не можуть далі слугувати для тих, хто націлений на досягнення поставлених цілей.

Як стверджував філософ, християнська мораль — це набір умов збереження бідних, напів успішних і невдалих видів людини. В найвідомішій своїй праці «Так мовив Заратустра» Ніцше заявив, що Бог помер. І цей умовивід треба трактувати так, що це люди вбили Бога, тобто людство вже не може жити за тими законами, що жило колись, і християнські моральні погляди вже втрачають свою актуальність. У розумінні філософа європейська культура є культурою зніжених людей. Однією з основних причин цього виступає християнство та його засади.

Мислитель у своїй праці закликає переоцінити цінності, замінити світоглядні бачення рабів на світоглядні бачення «надлюдей». Філософ протиставляє «простим людям» «аристократів духу». На думку Ніцше, звичайна людина є слабкою, неповноцінною, нікчемною, м’якотілою, не здатною бачити і панувати, тобто є рабом від природи, що здатен лише підпорядковуватись комусь.

«Надлюдина» у філософії Ніцше розглядається як істота вищого штибу. Вона є вільною та знаходиться поза християнськими засадами, які обмежують. Мораль людини такого штибу передбачає мистецтво панувати, широту волі, безстрашність, чесність, негативне ставлення до боягузтва легкодухості, жорстокості у подоланні брехні земного існування. За Ніцше, “надлюдина” — це новий вид людей, якого не знало раніше людство.