Шанувальникам Неоплатонівської академії пропонується одна з лекцій українського філософа, музиканта, поета, поета-пісняра, письменника, поліглота Валерія Курінського “Українська ПостПсихологічна Автодидактика” з циклу лекцій, начитаних Валерієм Курінським у 1991 році в одному з львівських університетів. Ця лекція ніколи ще не публікувалась у відкритому доступі. 

Валерій Курінський був людиною енциклопедичних знань, закінчив Національну музичну академію класу скрипки, знав десятки мов і мав ідеальний музичний слух, що й дозволило йому винайти «вабики» — короткі фрази, які дозволяють неносіям мови перемикатись між мовами, налаштовуючи вимову, — тобто, говорити без акценту. Курінський створив систему Автодидактики, цікавого самонавчання, про яке йдеться у десятках його рукописів, книжках та відеозаписах лекцій. Він вигадав спеціальну лінгвістичну іграшку Говорунко (містила безліч варіацій та вкладок-мов, що дозволяло демонструвати використання мовленнєвого апарату людини в різних мовах), і яка допомагала В. Курінському ставити вимову учасникам лінгвістичних тренінгів одразу кількома мовами.

Взявши за назву своєї методики стародавнє давньогрецьке «Автодидактика» (самонавчання, авто – «сам», дидакт – «вчу»), Курінський прагнув до переосмислення цього терміну та наповнення його рисами постпсихології, новими сенсами. Саме тоді з’являється словосполучення «ПостПсихологічна Автодидактика», в якій Валерій Олександрович робить акцент на стосунках з самим собою та внутрішніх змінах. Він відходить від поняття людини з позицій дарвінізму та відстоює нову парадигму бачення людини, Homo Globalis, що ґрунтується на пошуках Прекрасного.

В якості прикладу переосмислення того, що власне зробило людину людиною, Валерій Курінський звертався зокрема до знахідок Луїса Лікі та знахідок у печері «Trois freres», які підтверджують, що флейта і людина практично одного віку. Все це, за переконанням українського філософа, підштовхує до розуміння сутності людини, опираючись саме на сприйняття нею Прекрасного. 

Маестро був впевнений, що посилання саме на прекрасне дає людству більш широкий інструментарій для облаштування себе. Він наголошував на іншій морфології життя, що тісно переплетена зі станами замилування та захватом, із тим, що належить до сукупності категорій, яку очолює саме поняття прекрасного.

Він вважав, що “завдяки застосуванню поняття й різновидів прекрасного можна дозволити собі вийти з ентропії (безпорядку), яка панує в загальноприйнятих поглядах на те, чим є організм і як його можна використовувати”.

На думку Курінського людські стани: психічні, й надіндивідуальні — це складові якоїсь «загальної психіки», але не «колективного підсвідомого» (як це називали класики психології), а навпаки – колективного усвідомленого.

Саме тому він пропонував нову парадигму навчання, парадигму життя, розуміння себе через культуру, філософію.

Автор окремо виділяв появу свого курсу «Українська ПостПсихологічна Автодидактики», підкреслюючи, що “кожна наша ідея неодмінно належить до певного напрямку думок, який існує не перший рік, не перше тисячоліття. Принцип їхнього влаштування на думку філософа, має стосунок до етносу, до племені й роду. Незалежно від нашого бажання, ми маємо національну ментальність. Він зазначав, що особливість транслювання психічних станів та особистісних ознак, яку називають ментальністю, виховується, і «подолати» її досить важко, що людина тільки тому, що має гени, не може зробитися носієм національної ментальності.”

Валерій Курінський підкреслював, що “ціннісність національних факторів та особливостей, поводження й ритуалістики, всього культурного й культурологічного загалу, який існує і наданий нам — тим «живим» людям, які були колись «ненародженими» для Шевченка. Він вважав, що ми можемо зробити такі рисочки в автодидактичній поведінці людини в самонавчанні, які стосуватимуться більшою мірою українського читача, українського автодидакта-самоука”.