Екзистенціалізм вважається однією з найрозповсюдженіших філософських течій XX століття. На формування течії вплинули праці таких видатних філософів, як Фрідріха Ніцше, Сьорана К’єркегора, Умануно, Макса Шелера, Едмунда Гусерля та інших. Окрім того, розвитку екзистенційних ідей у філософії посприяли такі письменники та філософи: Ясперс, Гайдаґґер, Сартр, Камю та інші. Екзистенціалізм ділиться на дві основні течії — релігійний та атеїстичний.
До фокусу екзистенціалізму входять такі питання буття, як існування людини, смислу життя, її долі та її місця у житті. Згідно з поглядами Сартра, суб’єктом, що випереджає існуванням сутність, є людина, а за Гайдаґґером — людська реальність. За Ясперсом, існування людини може розкриватися у так званих «прикордонних ситуаціях», тобто у станах, в яких перебуває сьогодні людина, у тому числі страждання, боротьба, жорстокість та ворожість світу.
Екзистенціалісти вважають, що у людині відсутнє визначення (сутність) до її існування — особистісного буття, направленого до нічого, тобто смерті та свідомого, тобто того, що переживає свій кінець. Людина спочатку існує у предметному світі, а потім вона визначається. Екзистенціалісти вважають, що людина не може піддаватися науковому визначенню, оскільки собою нічого не представляє, вона позбавлена природи, що визначає індивідуальне буття.
Людина є проєктом самої себе, вона може існувати настільки, наскільки сама себе реалізовує. Людина несе відповідальність за своє життя та за свої вчинки. Сартр вважає, що існує ще й інший екзистенційний принцип — відповідальність за інших людей. Якщо вдаватись до пояснення цього принципу, то можна стверджувати, що людина є індивідуальним суб’єктом. Істина досягнення самої себе не може звучати іншим чином, ніж декартівське «Я мислю, отже існую». У понятті «я мислю» людина досягає себе перед обличчям іншої. Людина відкриває цілий світ — інтерсуб’єкт.
В інтерсуб’єктивному світі людина приймає рішення, чим вона є сама, а чим є інші люди. За атеїстичним екзистенціалізмом, існує принцип неіснування Бога та вседозволеності людини. Згідно з цим принципом, людина живе у такому світі, де немає місця релігійній надії, оскільки людина рано чи пізно помирає, тому краще жити без віри у Бога. Сартр та Камю вважають, що людина є безпомічною та самотньою. А тому цей вислів означає лише одне — відсутність детермінації сутності людини. Важливо зазначити, що людське існування визначається через ніщо — смерть. Людина має право на свободу дій, оскільки свобода є екзистенцією. В основі цієї свободи лежить створення людини самої себе та її відповідальність за свої дії. Якщо визначати свободу людини через призму екзистенціалізму, то варто зазначити особливості релігійного та атеїстичного розгалужень. Релігійний екзистенціалізм вбачає свободу людини у Богові в той час, як атеїстичний екзистенціалізм свободу людину вбачає у самій людині. За Сартром свобода є абсолютною і проявляється у вигляді діяльності. Філософія екзистенціалізму відкидає традицію свободи як необхідність розкриття природних людських навичок.
