філософія це ваш прогрес. Підніміться на вищій рівень, опануйте філософію на вебінарах

Філософія це сенс життя людини. В чому сенс мого життя? Філософія допоможе вам знайти нові сенси та перейти на вищій рівень буття. Такого ще не було в Україні та всій Східній Європі. Неоплатонівська академія (Neoplatonik) це феноменальний прорив у вивченні філософії. Античні греки говорили, що філософи це еліта суспільства.

Врятуйте себе від пересічності та безсенсовості. Опановуйте нові сенси разом з Neoplatonik. Класична та антична філософія це справжній саморозвиток особистості та самовдосконалення. Придбайте доступ до наших філософських вебінарів – це справжній революційний продукт та прекрасний спосіб підвищити свій рівень.

Філософська п’єса Дмитра Корчинського “Ніч”.

Що робити коли вас хочуть вбити? У вас є одна ніч, щоб переконати свого вбивцю, що ви йому скажете? П’єса Дмитра Корчинського “Ніч” допоможе.
ЦІНА ПОСТІЙНОГО ДОСТУПУ ДО ВЕБІНАРУ – 150 грн.

Вебінар: “Виникнення філософії”, чому, як і коли виникла філософія

Вебінар Дмитра Корчинського – Як виникла філософія?
Подивившись цей вебінар ви зрозумієте саму суть філософії та культури людства. Вам буде значно легше розуміти подальші події та явища.
ОБЕРЕЖНО! Цей вебінар змінить вас назавжди! Після перегляду ви зрозумієте суть багатьох речей.
Команда Неоплатонік готувала вебінар 7 місяців. Радимо періодично переглядати цей вебінар.
ЦІНА ПОСТІЙНОГО ДОСТУПУ ДО ВЕБІНАРУ – 900 грн.

Вебінар: “Прихована філософія мистецьких шедеврів Лувру, Париж”

Дмитро Корчинський про таємні філософські сенси експонатів Лувру.
Більшість людей відчувають стрес від такого сукупчення шедеврів як у Луврі та не розуміють їх значення.

Зазвичай відвідувачі не знають на чому сконцентруватись та з чого почати. Відчувають себе розгубленими, не знають глибинного сенсу шедеврів.

Цей вебінар навчить вас таємницям сприйняття та дасть покрокову інструкцію поводження з мистецькими шедеврами.
ЦІНА ПОСТІЙНОГО ДОСТУПУ ДО ЦЬОГО ВЕБІНАРУ – 900 грн.

Філософія це ваш перехід на більш високий рівень, новий сенс життя та справжній саморозвиток

ФІЛОСОФІЯ ЦЕ екстремальне мислення. Філософський саморозвиток особистості це як вправи для мозку. Чомусь всі тренують м’язи в спортзалі, але мало хто тренує мозок. Неоплатонівська Академія допоможе вам вдосконалити вашу головну зброю – ваш мозок. В цьому нам допоможе філософія.

В 19 столітті все було максимально просто. Люди знали сенс життя, знали навіщо Великобританії протоки, навіщо Німеччині колонії і чому всі воюють з Китаєм за право продавати їм товари. Зараз все заплутано. Сенс життя людини затуманений, самовдосконалення неочевидне. Як сучасній людині розібратись в усіх цих нових та незрозумілих сенсах? Потрібно вивчати філософію та тренувати свій мозок. Для якісного покращення свого існування потрібно розпочати з античних греків.

Зараз набагато важче знайти сенс життя і без філософського самовдосконалення тут не обійтись.

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ЦЕ – філософія, яка виникла в античній Греції. Антична філософія пов’язана з грецькими мудрецями.

ФІЛОСОФІЯ АРІСТОТЕЛЯ Філософія стоїть на двох ногах — на Платоні та Арістотелі. Втім, найцікавіший український філософ сьогодення Сергій Форкош звертає нашу увагу на те, що неоплатоніки вважали Арістотеля, який був учнем Платона, передмовою до Платона. Мабуть, мавпували ранню патрістику: “Син Давіда є Творцем Давіда”. Форкош також каже, що Гегель багато уваги приділяє Арістотелю, завдяки чому Арістотеля надзвичайно цінували законні й незаконні “діти” Гегеля у ХІХ й ХХ ст.ст. Він каже, що феноменологія багато позичила в Арістотеля. На тлі ідеалізму Платона Арістотель здається ледь не матеріалістом. Форкош каже, що Лікей був влаштований грунтовно, з регулярністю і порядком, мов семінарія. Там займалися систематизаціями й препарували трупи. Арістотель зовсім не застарів, його дуже варто читати й нині, як для самовдосконалення в міркуванні, так і для проникненя у філософію взагалі. В той самий час, треба пам’ятати, що найвидатнішим витвором Арістотеля є не “Поетика”, не “Фізика”, не “Перші аналітики”, але Олександр Великий, вчителем якого він був.

ФІЛОСОФІЯ доби ВІДРОДЖЕННЯ Сам термін “відродження” – застарілий, адже має на увазі існування попереднього занепаду. Позаяк Київська неоплатонівська академія заперечує “занепад” після падіння імперської влади на Заході, то занепаду не було. Була зміна побутової культури, яка почалася ще в ІІІ ст. після Р.Х. П’ятнадцяте — шістнадцяте ст.ст. можна назвати ренесансом платонізму. Платон не втрачав популярності ніколи, але з дев’ятого ст., а особливо з дванадцятого, трошки занадто стали цінувати Арістотеля. В енциклопедіях і підручниках знайдете багато маячні про Філософію відродження, про її нібито антицерковний характер, гуманізм (в тому смислі, яке це слово зусиллями маніхеїв набуло лише в ХІХ ст.), зосередженість на розвитку особистості, антропоцентризм тощо. Насаправді, більшість філософів Відродження були добрими католиками, переважно ченцями, а головними гуманістами — Папи Римські. Істиний антропоцентризм — це патрістика і схоластика, а філософи відродження частіше зверталися до тематики, яка можливо була б ріднішою ще досократикам. Також у філософи “відродження” записують Данте, Петрарку, Мак’явелі та інших лише за те, що ті здатні були мислити. Проте, не кожна, навіть вдала думка, є філософською думкою. Філософом називають навіть Джордано Бруно (лише за те, що його спалили). Джордано Бруно не зробив нічого для філософії. Філософським актом можна вважати спалення цього небезпечного чорнокнижника, яке церква здійснила з великим запізненням, років через вісім після того, як це стало актуальним. Велетнем філософської думки тієї доби був кардинал Микола Кузанський. Він помилково народився в Німеччині, а не в Італії. Іноді Бог жартує саме таким чином: Олександр народився не в Греції, Наполеон не у Франції, Гітлер не в Німеччині, Сталін не в москві. Багато що з Миколи Кузанського не втратило вартості й нині, після того, що зробили з філософією з вісімнадцятого по двадцяте столяття. Варто читати зимового вечора біля каміна, для задоволення і самовдосконалення.

ФІЛОСОФІЯ ПРОСВІТНИЦТВА Доба “просвітництва” втискається між так званою технічною революцією сімнадцятого століття (яка принесла багато зла, багато користі й спонукала філософів вдаватися до наївного редукціонізму) та Великою Французькою Революцією, яка остаточно виявила всю нездалість філософії просвітництва. У вузькому смислі “філософія просвітництва” це те, чим розважалися французи й франкофіли від початку другої чверті вісімнадцятого століття до 1789 року. Подальші століття успадкували від філософів просвітництва три речі: – антицерковну спрямованість – матеріалізм (достеменний матеріалізм є притаманний не всім просвітникам, але всі вони в тій чи іншій мірі до нього схилялися) – віру в шляхетного дикуна. Цікаво, що у вісімнадцятому столітті саме церква займалася справжнім масовим прсвітництвом, як в Європі, так і в колоніях. Вольтер і Гельвецій отримали найкращу освіту в єзуїтських колегіумах, й Вольтер навіть зізнавався, що це була освіта вищої якості з усіх можливих. Саме тоді коли “просвітителі” виливали найбільше жовчі на церкву, вона здійснювала подвиги гуманізму — для прикладу, захищала індіанців гуарані від знищення і варварського визиску “просвіченими” монархами Португалії та Іспанії. В цей час Вольтер облизував московитку Катерину ІІ, яка впроваджувала більш жорсткі форми кріпосництва. Цікаво, що згодом католицька Мексика заборонила рабовласництво задовго до того, як на це зважилися масонські США, Декларація Незалежності яких та Білль про права написані під впливом ідеологів “просвітництва”. Через матеріалізм і деїзм філософія просвітництва намагалася відкинути майже всі здобутки філософії попередніх двох тисяч років, як застарілі. Як результат, філософія просвітництва застаріла ще до того, як встигла повністю народитися й нині являє цікавість лише для істориків філософії. Юнаку, який прагне самовдосконалення, не варто читати Руссо, краще присвятити час вивченню Ангельского Фоми, Аврелія Августина, або Канта. Віра в “шляхетного дикуна”, протиставлення його людині зіпсованій цивілізацією, церквою і гігієною, ігнорує той безсумнівний, апріорний, даний у досвіді і відчутті факт, що кожна людина є носієм первородного гріха, долати, який здатна лише через практику віри й високу якість культури розвиненого феодалізму. Нині, коли руссоїстські дикуни інтенсивно заселяють Європу, ми переконуємося, що вони є гіршими навіть за руссоїстів.

НАВІЩО ЛЮДИНІ ПОТРІБНА ФІЛОСОФІЯ? Людині філософія не потрібна. Філософія непорібна як і Олімпійські ігри, екстремальні види спорту та інші непотрібні речі без яких життя стає чорно-білим та нецікавим. Філософія це непотрібна елітарна справа і підходить вона далеко не всім. В Античній Греції вважали справжньою елітою тільки філософів. За часів Платона та Арістотеля існували численні філософські школи. Учні цих шкіл часто платили гроші за перебування в тій чи інший школі. Ціна була досить високою. Часто, учні античних філософських шкіл працювали цілий день на якійсь роботі, щоб ввечері мати змогу перебувати у філософській школі та насолоджуватись високим і непотрібним (з практичної точки зору) спілкуванням.

Античні греки вважали філософське спілкування найвищою насолодою, яка доступна людині. Але практичної користі від цього філософського спілкування не було. Іншими словами, можна сказати, що філософія це екстремальне і непрактичне мислення.

Втім, непрактичні та філосовствуючі античні греки перемогли багатих та технологічних персів. Суперзброєю античних греків була фаланга (стрій солдатів з довгими списами). Персидські царі витрачали купу грошей, щоб створити фалангу у себе в Персії але у них нічого не виходило. Можливо філософія відіграла вирішальне значення у тому, що античні греки уміли шикуватись у фаланги?

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ Новий час є дуже старим часом: сімнадцяте — вісімнадцяте (дехто додає сюди й першу половину ХІХ) століття. Цей час ми часом розуміємо гірше, ніж античність, або золоту добу високого середньовіччя. Й ті кільканадцять імен філософів “нового часу”, які відомі студентам, можливо, мають бути доповнені іншими, іменами тих, кого незаслужено призабули й незабаром перевідкриють. Тоді загальна картина філософської думки нового часу суттєво зміниться. В “новому часі” філософію від’єднали від теології, що не пішло на користь принаймні острівним філософам. Френсіс Бекон і Томас Гоббс цікаві, проте далеко не є такими великими фігурами, як Іван Скот Еріугена, або Дунс Скот. Після “нового часу” філософія — виключно континентальна розвага. Нудний позитивізм англосаксів (що британських, що американських) в жодній мірі не є філософією. Декарт вигадав свою філософію ховаючись в каміні, а не усамітнившись в чернечій келії, тому йому дещо не вистачає глибини. Проте, ми точно можемо сказати, що він існував (чого з впевненістю не можемо стверджувати щодо Піфагора), адже він мислив. Піфагор теж мислив, але як великий антик, міг робити це неіснуючи. Взагалі в “новому часі”, на відміну від того, що відбувалося в “старому”, дух часу більше впливав на філософію, ніж філософія на дух часу. Втім, вже в дев’ятнадцятому столітті світ знову збожеволів на філософії. Не надовго. Філософи “нового часу” нагадують філософів перших століть філософії тим, що теж занадто відволікалися на математику, фізику, астрономію та економіку. Якщо не залазити у дев’ятнадцяте століття, то наймасштабнішим філософом “нового часу” є Кант. Саморозвиток особистості не можливий без прискіпливого вивчення Канта. Не треба читати про Канта, але Канта читати треба. Якби Діоген Лаерцій прочитав Канта, він не писав би його життєпису (там нема про що писати), обмежився б лише епіграмою. Можливо, такою: У Кьонікзберзі Кант крапав доскону Три критики. Агностику предрік, Кохання відкидав, крім кафедри і книг, Краси зірок, морального закону. Суворій каузальності виказував покору, Вдивлявся лиш всередину і вгору. Він бачив сутності, а нас не помічав, Ні сосен, що крізь них синіло море, Воно не вабило — ні світле, ні суворе, Не брав човна, не вийшов на причал – Ніколи не бував на узбережжі. Сміливі висновки змінив на обережні. Раз категорію розкраяв, сенс розкрив, Тонкими пальцями дістав імператив, Мов мертвого метелика…і він (хоч річ в собі не знає змін) Покаявся і зрозумів тужливо, Що розуміння зовсім не можливо.

ГЕГЕЛІВСЬКА ФІЛОСОФІЯ. Не можна отримати більш викривленого уявлення про гегелівску філософію, ніж прочитавши її виклад в підручнику чи в словнику. Краще видерти будь-яку сторінку з “Феноменології духу” чи з “Науки логіки”, підпалити з краєчку й при світлі цього вогника читати, поки догорить. Нічого не зрозумієте, проте це ліпше, ніж ілюзія розуміння, яка виникає при перегляді Вікіпедії, цієї колекції помилок і дурниць. Український філософ Сергій Форкош каже, що Гегель створив закінчену систему, після нього можна було б і не філосфствувати, але хочеться. Ще він каже, що Гегель бере поняття й дає йому можливість повністю вичерпати себе (вмерти?). Якби Діоген Лаерцій довів своє опрацювання філософів до середини ХІХ ст., на цьому місці він би процитував декілька анекдотів про черевики Гегеля та його заздрість до Шеллінга, а тоді написав би епіграму. Можливо, таку: Гегелю, мислити ти намагався та думка Мислила себе сама. Лиш присутній Ти біля неї заклякнув, підслухав і згодом В багатотомник премудрий Рясно для нас записав. Гегеля варто читати навіть не з метою зрозуміти його, але для того, щоб зрозуміти себе, для саморозвитку. Брати окреме речення, чи два й медитувати, як на дзен-будістський коан. “Лекції з філософії релігії” для медитації надаються, значно краще, ніж “Залізна флейта”. –

ФІЛОСОФІЯ НІЦШЕ В пошуках сенсу життя молоді романтики звертаються до філософії Ніцше, хоча він заперечував романтику і замість сенсу життя знайшов божевілля. Чи може це божевілля його знайшло? Свою філософію Ніцше намагався перетворити на поезію, принаймні прагнув викладати її у формі найбільш близькій до поетичної, через метафори й афоризми. Цікава спроба, яка спотикається об суттєву трудність. Філософія народжується з поезії. Поезія (або ширше — культура) постачає головні теми філософії. Філософія нагадує поезію при народженні й це мило. Проте, коли філософія наприкінці шляху впадає в поезію — це безглуздо. Подібно до того, ми милуємося лементом немовляти, проте, завжди неприємно чути старих, які впали в дитинство. Старі мають впадати в дискурсивну мудрість. Поезія Ніцше цікава, коли це вірші. Але з його філософських творів найцікавіші ті, які найменш поетичні. Хоча більшість його найменш “поетичних” (в доброму смислі слова) книг, так чи інакше торкаються “поезії”. Читати з Ніцше варто все, що пов’язане з Грецією: “Народженні трагедії з духу музики”, “Гомер і класична філологія”, “Грецька держава”, “Гомерівське змагання”, а також “Про користь і шкоду історії для життя”. “Так мовив Заратуштра”, якщо ви старші за чотирнадцять років, читати не варто. Ця книжка шокувала напочатку ХХ ст. Нині вона здається нуднуватою.

Філософська школа

Купити постійний доступ до вебінару за 900 грн.

Менше ніж коштує квитов до Лувру