Тези філософії неоплатонізму та мислення у цій філософії коротко можна сформулювати наступним чином:
– у філософії неоплатонізму можна відчути (вже) крихкість суб’єктивного та (ще) могутність об’єктивного;
– якщо уявити неоплатонізм як єдину філософську систему, то вона виявиться найбільш розробленою та глибокою філософською системою в історії філософії, конкурувати з якою може лише гегелівська;
– якщо рух у гегелівській діалектиці замкнутий на самому собі, то діалектика в філософії неоплатонізму спрямована на позамежне;
– неоплатонізм є практика мислення про шляхи та способи втілення єдиного через множинне у конкретному;
– неоплатонік поєднує в собі пристрасного мислителя, тонкого містика та проникливого історика;
– вчення про еманацію в філософії неоплатонізму гранично проявило можливості розуму, але в той же час продемонструвало скінченну межу, за якою і бере свій початок суще;
– у філософії неоплатонізму розуміння міфології досягло рівня категорій. Так очевидно-переживане і гранично-мислиме поєдналися в єдиному світогляді;
– на піднесенні останніх століть (4-5 ст. н. е.) можна окинути поглядом усю тисячолітню античність, але й відчути холод нових віянь вже середньовічної Європи;
– чи може існувати справжнє філософське мислення без одкровення? Ні. Чи здійсниться містичне одкровення без мислення? Так;
– для того, щоб зрозуміти universum, достатньо зрозуміти те, як поєднані єдине, розум і душа;
– у неоплатонізмі осягнутий кожен жест людського буття. Думка тут не знає меж. Ні що не сховалося від погляду філософа, ні камінь, ні тварина, ні міф, ні страх і страждання, ні тіло, ні смерть, – все має у цій системі своє особливе місце;
– читати тексти Плотіна, Ямвліха чи Прокла слід з трепетом. Слід пам’ятати, що перед нами розгортається життя мислення, в якому мислення мислить саме життя;
– сьогодні доступ до філософії неоплатонізму втрачено. Надто радикально змінилися звички сучасної людини в порівнянні з людиною тієї епохи. Здається, це неможливо вже майже з фізіологічних причин. У кращому разі на що може розраховувати сучасний читач неоплатонічних текстів, так це на логічне реконструювання тексту, а також, у деяких випадках, на божевільні галюцинації, які безсумнівно будуть розпізнані як містичні одкровення.
