Філософія Фрідріха Ніцше, замість епіграфу
Філософія Ніцше коротко:
Знаєш, у чому ваше прокляття людино?
Зітнувшись із незнищенною силою ви знищуєте себе (с)
Старий, поганий фільм жахів із нульових
Філософія Ніцше вчить нас, що існує затерта однак від того не менш правдива думка про те, що геніальність є тягарем. Чому так відбувається? Мабуть, тому, що людина, інтелектуальні горизонти котрої набагато ширші за такі в її оточенні, вже через це приречена на самотність та нерозуміння з боку навіть близьких.
Інший аспект – генії випереджають свій час і визнання до них, частіше за все, приходить уже післе смерті, життя ж вони проводять у безвісті, не здатні у нього вписатись через розмах власних думок. Тут доречно згадати Бодлерівського “Альбатроса”. Або ж біографію винуватця даної статті. Смішно сказати, останню частину “Заратустри” Ніцше друкував на власні кошти тиражем усього в 40 примірників для розпосюдження серед своїх друзів. Наразі ж свідченням правдивості його пророцтв є весь європейський світ. “Пустеля наближається, горе тому, хто несе в собі пустелю”.
Вплив Фрідріха Ніцше на сучасність
Певно, мало хто так вплинув на суспільне життя у подальше століття як Ніцше. Навіть сучасна масова культура рясніє чисельними референсами до його спадку, варто згадати хоча б режисера Джона Міліуса чи письменника Скота Бекера і це лише поодинокі приклади. Дискусії з приводу його думок не вщухали протягом усього двадцятого віку. Освальд Шпенглер та Френсіс Фукуяма, Мартін Хайдегер та Бертран Рассел… Колись Ніцше сказав, “час національних політик пройшов, я передбачаю час, коли об”єктом політики стане вся земна куля”. Через кілька десятиліть Карл Шмітт сформулювал засади геополітики а фейсбучні дискусії з приводу невдалого перевороту в Білому Домі чи подій у Гонконзі свідчать про актуальність даної тези нині набагато більше ніж навіть у часи холодної війни. Як і багато чого іншого, сказаного професором з Базеля.
В той же час,масивна полеміка навколо філософії Ніцше надала їй ведмежу послугу, огорнувши товстою ковдрою спекуляцій та брехні. Саме тому, намагаючись розібратися в тому, чим вона є, набагато простіше дати їй визначення в негативних категоріях, відкинути все зайве та випадкове. Що ми, наразі, й спробуємо зробити.
Критика Фрідріха Ніцше суспільних явищ
Перш за все, філософія Ніцше не є філософією “прогресу” “атеїму” та “вільнодумства”. Безумовно, він піддавав нищівній критиці практично всі суспільні явища та інститути – родину, церкву, державу, науку, мистецтво, власне, філософію, саму парадигму позитивістсьського мислення – однак при цьому він знаходився на діаметрально протилежних позиціях ніж сучасні стер”ятники, які паразитують на тому ж. Для них це все “середньовічна дикість”. Для нього ж, навпаки, все це було вже надто сучасним, слабким, здеградованим пронизаним духом ідей, котрі набули поширення після французької революції.
Надаючи слово йому самому, “Людство не є розвитком до кращого чи сильнішого, як у це, подекуди. ще вірять. Ідея прогресу це сучасна ідея іншими словами – фальшива. Сучасний європеєць за своєю цінністю набагато нижче європейця епохи Відродження”.
Він бачив тінь виродження в житті сучасної йому Європи, спостерігав початок того процесу, який нині розпустився буйним цвітом в ЛГБТ-парадах, культурі відміни та інших абсурдних явищах сучасності й бив на сполох, намагаючись пробудити хоча б людей навколо нього. А коли це не вдалося то залишити заповіт наступним поколінням аби не дати їм загинути серед безплідного нігілізму, серед пустелі, в якій нині перебувать мільйони і яку колись подолав він один.
Ніцшеанське “Бог помер”
Також тут варто сказати про його відоме “Бог помер”. І, знову-таки, краще надати слово йому самому: “…Але це лиш його перетворення, Він скидає свою моральну шкіру і скоро нам знову доведеться побачити його – по ту сторону добра і зла.” Варто лиш дорости до цього…
По-друге, філософія Ніцше не є філософією вульгарного волюнтаризму. Безумовно, саме здатність до спротиву він називав тією рисою в собі, яку він любить найбільше і саме сила волі як “міра страждання. яку зтатна витримати людина” була для нього основним критерієм суб”єктності. Однак, фундаментальною ідеєю, яка лежала в основі його світогляду, був античний фаталізм, ябо ж, як він сам це називав, amor fati, любов до долі. “Моєю формулою величі для людини є amor fati. Не бажати нічого ні попереду ні позаду ні у віки вічні. Не тільки виносити необхідність (власне, тут і потрібна сила волі) але й не приховувати її – любити її… Іншими словами, при всій зовнішній агресивності у фундаменті його філософії лежала ідея смиріння – перед долею, обставинами, Вічністю,. Ідея ж свободи волі, невід”ємна від концепції гуманізму, плекання невдоволеності життям ( я заслуговую кращого!), рабського обурення стражданням, була ним охарактеризована в двох словах: “мужицький забобон”.
По-третє, філософія Ніцше не є філософією вседозволеності. Безумовно, він відкидав сучасну йому( й існуючу досі) ідею “загальнолюдскьої” моралі як відкидав і ідею рівності людства (голос моєї справедлвості каже – люди не рівні). Однак ті, хто вважають, що відкинути “печерні” норми моралі це й значить, стати його надлюдиною, категорично помиляються: “Чи з тих ти, що мають право зкинути ярмо із себе? Є багато таких, що скинувши його, втрачають із ним свою останню цінність. Вільний від чого? Яке до того діло Заратустрі? Але твій ясний погляд має показати – вільний ДЛЯ чого?
Відмова від моралі – так однак лише для тих, хот має іманентний етичний закон, здатен на гідні вчинки без стороннього примусу. Іншим же, краще не вилізати з ярма.
Ніцшеанська філософія не є філософією
Ну і, нарешті, філософія Ніцше не є, власне, філософією. Принаймні, якщо розуміти філософію ак науку, як це й повелося з часів Арістотеля. Ніцше відкинув системність у прагненні до якої вбачав нестачу чесності, відкинув суху наукову мову на користь більш архаїчного, образно-афористичного підходу.
Не наука але поезія, не дослідження але притча. Взагалі на прикладі Ніцше ми можем краще зрозуміти, що це значить – бути пророком. Не чути голоси в голові внаслідок наркотичного сп”яніння одначе ясно та глибок розуміти як циклічність буття (те саме вічне повернення”) так і основні закони, за якими воно розвивається що і дає можливість передбачати майбутнє з дивовижною, подекуди, точністю. Nil Novi Sub Luna як воно є…
Висновок
То чим же, врешті, філософія Ніцше є? Свідченням народження трагедії з духу музики, одою іраціоналізму, викликом фальшивим цінностям сучасності та пророцтвом про їх подолання, коли увесь істеричний наступ стихії на Позачасове стане лиш інструментом для пробудження людини на шляху до Великого Полудня… Усім цим і нічим водночас як і писано воно було “для всіх та ні для кого”. Однак, якщо, все-таки, спробувати виділити якийсь лейтмотив, якусь квінтесенцію – це філософія спротиву. Спротиву всьому кволому, немічному, “людському, надто людському”. Спротиву темряві, яка живе в людині й тягне її вниз. Спротиву забобонам, страхам, надіям, пристрастям – усьому, що розколює, послаблює, губить. І, наразі, ця філософія актуальна більш ніж будь-коли, власне, чи не для цих часів і була вона писана? Риторичне запитання.
PS: Також варто додати кілька слів з приводу зв”язку Ніцше з націонал-соціалізмом. Насамперед. це була заслуга його сестри, котра була членом НСДАП і, свого часу, організувала відвідини Гітлером музею імені її брата. створеним нею ж. Однак, іронія ситуації в тому, що Ніцше був запеклим полонофілом і доволі негативно ставився до Германії та всього германського, зокрема, навіть у франко-пруській війні він приймав участь зі сторони Швейцарії, оскільки сам відмовився від пруського громадянства. Тож намагання екстраполювати ідеї Ніцше на концепцію “панування германської нації” виглядає дещо недоречно що, звісно, не означає, що окремими чинами НС Ніцше не був читаний та не виступав джерелом натхнення. Загалом, все неоднозначно й досі.
