“Лист про осягнення” – це філософський доробок Сергія Форкоша, що висвітлює вічні питання про сенси та мету людського життя, прочитавши який кожен зможе знайти свій шлях до осягнення.
Сергій Форкош
Лист про осягнення
Час
Час невблаганний, але для мене він визначається не годинами й хвилинами, не “швидше-повільніше”, не “встигнути-спізнитись”, а обертанням сонця, сходом місяця, ростом трав, сходом посіву, потеплінням і таненням льоду на маленькій гірській річечці, що вперто пробивається крізь сутулі уступи насуплених гір, тихим цвітом диких рослин, що ховаються на галявині, оточеній старими ялицями; час для мене визначається часом запасу дров, розведенням вогню в моїй мощеній грубці. Час для мене це кругообіг, це вічне повернення. У кожному повторенні пори року я захоплююся розмаїттям нового і постійністю одного і того ж.
Лист про осягнення. Сергій Форкош
Хліб
Ти не повіриш, але я навіть печу хліб! Так, пекар я нікудишній, але мені здається, що так я наближаюся до того, що глибоко розуміли наші предки, я наближаюся до того, щоб зрозуміти, ні, осягнути сутність хліба. Не буду тобі описувати весь ритуал, що пов’язаний із вибором ділянки землі для посіву, вибором зерен, про те, як підготувати землю до посіву і скільки копіткої та наполегливої праці це вимагає, не скажу і про те, як сподіватися на прихильність погоди для того, щоб насіння зійшло та зміцніло, і врешті-решт не буду описувати щастя праці зі збору врожаю.
Ось переді мною мій хліб! Але що він таке? Після кількох років, живучи на самоті, сіючи зерно, збираючи врожай, я нарешті зрозумів це! Хліб – це земля і небо, весна, літо, осінь і зима, хліб – це і вогонь печі, і потріскування сухих дров у ній, хліб – це важкі руки і втомлений погляд. Може ти скажеш, що ти й так усе це знаєш? Ні, не знаєш…
Ось він, переді мною, на столі, ще гарячий. Хліб – це витвір, це плід життя для життя. Розмірковуючи про те, як мені відкривається те, що здається таким очевидним, таким само собою зрозумілим, я починаю вдивлятися в те, чим власне видається саме осягнення. Чи знав я що-небудь про хліб? Що може бути простіше! Поле пшениці, млин, пекарня, прилавок, обідній стіл. Але яка ж прірва між цим “знанням” і тим, що знаю я зараз! Зараз дивлячись на хліб на столі, у мене навертаються сльози і я готовий ридати. Так багато часу, так багато праці, стільки очікувань і надій і ось він, хліб. Ні! Ти нічого не знаєш про хліб!
Лист про осягнення. Сергій Форкош
Осягнення
І річ не в тому, що для того, щоб щось осягнути, необхідно це неодмінно створити самому. І справа навіть не в тому, що праця і труднощі, які ми долаємо на шляху до створення чого-небудь, відкривають для нас щось, що неможливо логічно сконструювати в понятті. Річ у самому шляху, річ у тім, як ти ставишся до поля, до землі, річ у тім, що вітер, який крутить крила вітряка, починає шепотіти тобі таємницю лісу, що навкруги та гадає свою прадавню думу; річ у вогні малької печі, у якій відбувається таїнство витворіння хліба, у його запаху, формі та кольорі.
Перебуваючи на шляху, ми перетинаємо різні межі, ставлячись до всіх стихій і насамперед до світла і теплоти сонця. Ясно-жовтий колір стає кольором життя, а глибина синього неба охолоджує яскравість сонячного дня, розливаючи в очах стомленого від роботи орника цілющу вологу прозорого колодязя. Трудячись на полі, небо здається відчутно легким, тепло – живим тілом, а земля – м’яким лоном. Очікування дощу – це стан духу, який з благанням спрямовується в небо. Я якось вийшов під дощ, якого давно чекав для свого поля. Теплі краплі обволікали моє обличчя, я спрямував свій погляд угору і побачив, що це відповідь неба.
Сергій Форкош
Лист про осягнення
Стихії
Стихії заговорили зі мною. У цьому вся справа. Стихії й нашепотіли мені те, чим є хліб, те, про що я й не знав ніколи або, можливо, знав колись, але забув. Осягнення, підсумовую я, можливе лише через зустріч зі стихіями, лише через уміння чути їхній голос. Що тут дивного, якщо для того, щоб цього досягти, потрібно навчитися перебувати серед них, потрібно діяти згідно з їхньою природою. Стихії відкриваються через працю, найблагородніше і возвеличенне з усього, що мені відомо. Праця – це, поза всяким сумнівом, найбільш достовірний і, водночас, найбільш величний метод пізнання!
Лист про осягнення. Сергій Форкош
Праця
Трудячись, твоє тіло долає межі стихій, проникає через поверхні, проникає через те, що дано, але не для того, щоб підпорядкувати стихію, а для того, щоб проявити нове, породити плід. Як по-дурному звучать твердження філософів про мертву матерію і про бездушну природу. Лише споглядаючи або розчленовуючи природу, неможливо її зрозуміти, має відбутися зустріч, де людина в усій свій тілесності підкоряється загальному ритму існування і лише так знаходить шлях до стихій.
Лист про осягнення. Сергій Форкош
Тіло
Але ще одне відкрилося мені на моєму самотньому шляху, а саме моє тіло. Тіло, яке поглинене працею, саме стає стихією. Я навчився прислухатися до свого тіла, я став більш уважним до того, що і як я роблю, мої дії і моя праця з часом стали більш усвідомленими і осмисленими. Мені навіть здається, що так я примирився із самим собою. Тепер нагострити сокиру і наколоти дрова, розвести вогонь або дістати з колодязя воду, все це здається мені гідними й повноцінними діяннями; мені здається, що в усьому цьому не менше значущості, ніж у тому, щоб рахувати фінанси, розв’язувати математичні задачі, ліпити печатки на папір або віддавати накази.
Я почав цінувати спритність своїх рук і різні вміння, які мені допомагають жити на самоті. Я прислухаюся до биття свого серця і навіть голод і спрагу я став переживати якось по-іншому, більш усвідомлено. Потім настала пора, коли я сповільнився і став жити відповідно до того місця, в якому я перебував. Це місце і визначило ситуацію або моє становище. Моє становище поступово почало впливати на те, як визначався мною контекст того, “що” і “як” я сприймаю і розумію.
Лист про осягнення. Сергій Форкош
Знаєш, кажуть, що перші рослини були позбавлені коріння і що вільний океан виплеснув їх зі своєї могутньої стихії на сушу. Минуло чимало часу, перш ніж кожна рослина знайшла своє місце. Подорожуючи пустельною землею, кожна рослина мусила зробити свій вибір, вибір місця для вкорінення, місця, яке відтепер визначатиме все її життя. Чи буде це місце в тіні, де більше вологи і менше світла, чи навпаки, в полі, яке залите теплом більш тривало, залежало від вибору рослини і від прихильності вітру. Так визначалася доля рослин і лише деякі, як перекотиполе, залишилися вічними мандрівниками, вічними супутниками вітру, які позбавлені місця.
Нині я рослина, що знайшла місце, хоча я й раніше довго жив у різних місцях, але там я залишався лише рослиною без кореня і моє життя, моє становище визначав лише випадок, я був як перекотиполе. Вкорінившись, я примирився зі своїм місцем.
Так моє тіло стало стихією. Я зрозумів, що моє тіло в праці відрізняється від неба так само, як небо відрізняється від води, а вогонь від вітру.
Лист про осягнення. Сергій Форкош
Трудячись, настільки природно і наполегливо, я почав втрачати ту споконвічну відмінність, якою пишається західна думка (принаймні з часів Декарта), а саме відмінність внутрішнього від зовнішнього, суб’єкта від об’єкта і, врешті-решт, ідеального від реального.
Адже чим відрізняється ідеальне від реального? Принаймні тим, що ідеальне не занурене в час, а реальне позбавлене вічності. Але на полі небо хоч і реальне, але водночас вічне, вітер реальний, бо я відчуваю його подих, але й ідеальний, бо він є одним із начал того, де я є і що я є, він є початком того, що можу я створити і того, що я знаходжу в собі, як той, хто творить.
Лист про осягнення. Сергій Форкош
Повнота
Я знаю, що мої слова здаються тобі лише поетично виливами і не мають доказової переконливості, вони також позбавлені строгості та ясності, що вимагається під час обговорення питань, пов’язаних з осмисленням досвіду, однак за ними лежить настільки ясний і точний досвід, що перевершує все, що я знав дотепер, і проблема полягає лише в тому, щоб зробити цей досвід доступним для опису, щоб потім виявити в ньому дещо суттєве, те, що привідкрило б перед нами давно забуті таємниці спілкування зі світом.
О ні, я не схильний вірити Руссо, і мене не приваблює ідея повернення до якоїсь одвічної природності. Для мене важливіше не втрачати одну з найдивовижніших можливостей ставлення до світу, де світ виступає як світ в усьому своєму розмаїтті, де ідеальне сприймається, а реальне мислиться; коротше кажучи, для мене важливо, щоб взаємодія людини та її середовища приводила до наповненості та простоти, які нині залишаються лише в текстах тих, хто мав про це досвід.
Сергій Форкош
Лист про осягнення
Поділ
Коли я перестав відчувати цей початковий поділ між я і не-я, і саме з тієї причини, яка мала б призвести до протилежного, адже праця і полягає в тому, що опір між тілом і середовищем сягає апогею, а тому тіло повинне було б більш замикатися в собі й відокремлюватись від довкілля; тож коли цей поділ зник, то я не зміг, хоч як би я старанно не шукав, відшукати власні межі, тобто я не зміг вказати на те, де саме я відділене від не-я.
Ти знайдеш це кумедним і, ймовірно, тобі здасться, що я тлумачу тобі не свій власний стан, а описую тобі якусь стародавню форму світогляду, але ж це не так, і ті збіги, що можливо виникнуть між тим, про що я тобі пишу, й тим, що зазвичай заведено вказувати, розглядаючи міфологічні риси світопредставлення, можуть виникнути лише випадковим чином.
Отже, де ці межі, ця горезвісна межа, яка найнеоборотнішим чином відрізняє мене від світу? Можливо, шкіра мого тіла і є ця межа? Ні, оскільки існують такі переживання Я, для яких неможливо визначити їх локалізацію. Наприклад, коли я гніваюся, то в якій частині тіла знаходиться мій гнів, де під шкірою мені його знайти? Те, що, гніваючись, у мене підвищується кров’яний тиск, ще не свідчить про те, “де” гнів перебуває, адже коли, гріючись біля багаття, у мене підвищується тиск, я не вважаю, що джерело тепла в мені. Але де ж гнів, який “я” переживає, гнів який “мій” гнів? У всякому разі ми не можемо говорити про те, що він замкнутий під моєю шкірою.
Лист про осягнення. Сергій Форкош
Світ
Але запитаймо, у чому різниця між переживанням гніву і станом світу, який я сприймаю, перебуваючи у стані гніву? Мені відкрилося, що немає ніякої різниці. Немає ніякого нейтрального світу і суб’єктивного уявлення про нього. Немає світу як світу і немає людини як людини. Є лише світ як людина і людина як світ, і вся річ у прошарках, структурах, інтенсивностях і формах взаємовідчуття і взаємопоєднання першого і другого, про які ми знаємо, лише вимушено розділяючи світ у собі та себе у світі, щоб, осягнувши цю єдність, злитися у творчому, породжуючому нове життя, акті. Але, передчуваю, що тобі вже набридли мої пояснення. На цьому закінчую.
