В Україні не існує людини, яка б хоч раз у своєму житті не чула про характерництво. Феномен характерництва часто і густо припорошений поволокою містицизму, а тому мало хто вірить у козаків-характерників як таких.
Історія України часто переписувалась в залежності від політики тих, хто приходив до влади. Тому багато фактів не дійшло до нашого часу, оскільки вони суперечили ідеологічним поглядам тієї чи іншої влади. Але завжди залишається тонка невидима нитка, за яку можна потягнути і дізнатись те, що здається назавжди втраченим. Це стосується і феномену козаків-характерників. Ще за часів Радянського Союзу слово «характерник» влада примусово знищувала зі словообігу та прибирала зі словників. Однак, історія про козаків з надзвичайними здібностями дійшла до нашого часу завдяки розповідям наших пращурів та нотаткам істориків. Дослідники збирали та відтворювали справжню історію українського характерництва, як уламки мозаїки.
Багатощабельність Спасу свідчить про характерницьку науку як про складну філософію. За визначенням науковців, філософія виникає як спроба відшукати відповіді на основні світоглядні питання шляхом міркування з ціллю орієнтації людини у світі. Окрім того, під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду. Тому не дивно, що сакральні знання козаків-характерників дозволяли їм під іншим кутом споглядати на світ, володіти своїм тілом і розумом та задіювати усі можливості людського тіла та розуму під час боїв з ворогами. Характерники мали можливість воювати з ворогом, фізично не вступаючи з ним у бій.
Найкраще філософією характерництва володіли характерники Запорозької Січі. Характерник відрізнявся поведінкою та манерою висловлюватися. Характерником ставав той, хто опановував мистецтвом керувати життям. Метою характерника було пізнання власної «долі» та підпорядкування її власним інтенціям. Для цього характерники працювали над розвитком особистості та свідомості, а не лише фізичних та психічних здібностей. Вдача, розум, поведінка, мовлення, характер — все це було овіяне духом Істини, так званим станом «Проникнення».
У стані «вихору» розкутість та відособленість людини доводилась до безсторонності. У цьому стані час «ущільнювався», рухи та дії характерника ставали малопомітними, незбагненними для оточуючих, проте максимально ефективними. Характерник міг входити у стан «вихору» та раптово зникав, натомість проносився вихор.
Характерники пили чисту джерельну воду, проходили через очищення, розвиток та перебудову тіла. В процесі цього відбувалось так зване «внутрішнє правлення» — золота світла енергія заповнювала єство. Відкривався простір, куди можна увійти у стані тонкого єства (буття та існування). В такому стані характерник набував можливість пересуватися у Просторі, а також відкривався дар яснобачення.
Оскільки українські традиції, в тому числі і козацькі, знищувались московською владою століттями, українцям тяжко дається пошук власного коріння. Спроба перейняти характерницьку науку — це не лише пізнання давно забутої філософії, але й вірний шлях до відродження української культури у її первинному вигляді.
